П`ятниця, 08.11.2024, 00:24
Вхід | Вихід | RSS
Javascript DHTML Drop Down Menu Powered by dhtml-menu-builder.com
Belarusian  English  Russian  Ukrainian 

Меню

Пошук

Погода та курс валют

Погода
Погода у Знам'янці

вологість:

тиск:

вітер:



Календар свят та подій

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Опитування

Статистика



Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Інформаційний портал


 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Відео про місто

Корисні посилання

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Боброва Марія Іванівна

    
12
Марію Іванівну Боброву життя не балувало, дісталися на її долю тяжка праця, здавалося б, непосильні випробування і невимовний смуток. У великій селянській родині Марійка була найстаршою з чотирьох дітей. Із дванадцяти років пішла працювати у колгосп: сапала «ланку», доїла корів… Дорослішати довелося занадто рано. Назавжди збереглися в пам’яті гіркі 30-ті роки: від голоду померли всі рідні сестри, і вона залишилася у батьків єдиною дитиною.

…Про війну Марія дізналася в дорозі – у Новосибірську військові сповістили: «Хто з пасажирів має «сквозний» квиток, сідайте на робочий поїзд від станції до станції. Як доїдете до Кременчука, не зупиняйтеся там, переїзджайте міст, бо його можуть зруйнувати, тоді до пункту призначення не дістанетеся…». Сімнадцятирічна дівчина так і вчинила і, врешті-решт, опинилася вдома.

Але на рідній землі вже господарювали фашисти. Сповнена обурення і ненависті до загарбників, Марія Боброва прагнула хоч якось допомагати у боротьбі з ворогами. І коли трапилася нагода, вона її не втратила. Марія Іванівна не брала участі у боях, але її справа була не менш важливою – вона доставляла партизанам продукти харчування, виконувала їхні завдання.

«Олію били, але не так, як її тепер виробляють, а вручну, але нам це було за щастя, знаючи, що допомагаємо партизанам. Бувало, прибіжить хтось із партизанського загону за хлібом, який ми пекли для них, то що було вдома, тим і годували…». Марія Іванівна згадує, як одного разу пішли з подружкою по воду. Перед ними постав хлопець, ніби з-під землі виріс.

Спочатку запитував усе, що його цікавило, а дізнавшись, що це вони допомагають партизанам, передав завдання: слід пошити двісті невеликих торбинок. "Навіщо стільки?” - поцікавилися дівчата. Партизан відповів, що в них доставлятимуть до Москви документи та нагороди воїнів, які загинули.

У післявоєнний час М.І.Боброва працювала в колгоспі ланковою. Усе своє життя присвятила синові, одному-єдиному, адже й донині не знає, де загинув її чоловік, майже 70 років зберігає листа, в якому сповістили, що він «пропав безвісти».

За вагомий внесок у визволення рідної землі від фашистських загарбників Марія Іванівна Боброва нагороджена орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, нагрудним знаком «Партизан України 1941-1945 рр.», медалями: Жукова, «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.».

Кировоград: новости и сайты