Прокіп Степанович Будяк, закінчивши школу в селі Іванківцях, вступив до Шамівського сільськогосподарського технікуму. Своє подальше життя пов’язував із рідною землею – годувальницею, бо знав, що вона щедро віддячує дбайливим і роботящим господарям. Але 1941 року, після 3-го курсу технікуму, добровольцем пішов до армії, щоб боронити рідну землю від фашистських загарбників.
Командир кулеметного взводу, а згодом і кулеметної роти, Прокіп Степанович Будяк був зразком дисциплінованості, мужності й патріотизму. Воював на Північно-Кавказькому, 1-му та 2-му Білоруських фронтах.
Війна закінчилася для Прокопа Степановича не лише радісною звісткою про перемогу, а й страшним вироком лікарів – туберкульоз легень.
Після тривалого лікування працював понад 10 років головою колгоспу «Прогрес» у Долинському районі, 26 років очолював державне підприємство «Заготзерно», користувався незаперечним авторитетом і повагою серед колег.
За мужність і героїзм, проявлені на фронтах Великої Вітчизняної війни, нагороджений двома орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни І ступеня, Богдана Хмельницького, медалями «За оборону Кавказу», «За взяття Кенігсберга», «За взяття Берліна».
