Знам'янка - місто обласного значення, розташоване у північно-східній частині області, на вододілі басейнів річок Інгулу та Інгульця, за 40 км від Кіровограду. Територія міста в його адміністративних межах складає 1480 га. Населення міста – 26,5 тис. жителів (станом на 2011 р.) На території міста Знам’янки діє великий залізничний вузол.
З півночі з містом межує масив Чорний ліс, територія – 14,7 тис. га (на 2011 р.) Чорний ліс – найбільшій лісовий масив на межі лісостепової і степової природних зон України, його територія і окремі куточки значно вплинули на історію міста.
Залюднення території сучасного міста Знам’янка почалося у період бронзової доби – ІІІ - кін. ІІ тисячоліття до н.е. на землях Чорного лісу. На цих територіях, прилеглих до міста, знайдені артефакти білогрудівської, сабатинівської, чорноліської, пеньківської археологічних культур. У період 7-3 ст. до н.е. ця територія належала народу скіфів і була частиною Скіфської держави. Довгий час, від 10 ст. до 17 ст. територія сучасної Знам’янки була знаходилася на межі Київської Русі, володінь Великого князівства Литовського, Коронних земель Речі Посполитої з одного боку та володінь народностей північного Причорномор’я – з іншого. У 18 ст. в районі Чорного лісу існували бази-«зимівники» загонів козацьких ватажків Г.Голого, М.Гриви, І.Жили, С.Неживого та інших.
На початку 18 ст. на території Чорного лісу в районі сучасного м. Знам’янка селилися старовіри-розкольники, які чинили опір церковній політиці імператора Петра І, і через це зазнали репресій. Група розкольників оселилася біля південної окраїни Чорного лісу, у верхів’їв річки Рудки, де заснувала поселення-скит. Частина цих «розкольників» походила з центральних губерній Росії, де було багато храмів з популярною назвою Знам’янські, на честь Дня Знамення Богородиці. На місті цього поселення сформувалося селище Знам’янка, яке з 1939 року носить назву Знам’янка Друга і розташоване у 7 км на захід від міста. Від цього селища була запозичена назва станції Знам’янка, а пізніше від станції отримало назву і місто.
Протягом 1867-1969 років тривала розбудова мережі залізниць між річками Південний Буг і Дніпро. Останньою була відкрита залізнична колія від Єлисаветграда до Крюкова – сучасна правобережна частина м. Кременчук довжиною 132 версти. Її увели в експлуатацію 8 жовтня 1869 року. Серед станцій на цій дільниці стала до роботи станція третього класу Знам’янка. У серпні 1873 року відкрито рух поїздів на дільниці Знам'янка-Миколаїв, а ще через 3 роки - до Фастова. Протягом останнього тридцятиріччя ХІХ ст. Знам'янка з невеликої залізничної станції перетворилася на великий залізничний вузол. Розширення залізничного вузла у наступні роки зумовило швидке зростання населення пристанційних селищ.
У вересні 1873 року стало до роботи паровозне, нині – локомотивне депо Знам’янка, яке перетворилося в одне з найбільших залізничних підприємств на Одеській залізниці і по всій Україні. 30 квітня 1892 року у Знам'янці почав діяти лікувально-продовольчий пункт. Його працівники реєстрували заробітчан, здійснювали санітарний нагляд над ними, надавали амбулаторну допомогу хворим, відали видачею дешевих обідів. Станом на травень 1892 року на станції Знам’янка було зареєстровано 6015 осіб, які шукали роботи. Першим завідуючим Знам'янським лікувально-продовольчим пунктом став лікар залізничної лікарні, брат видатного українського композитора М.В.Лисенка – А.В.Лисенко, військовий і корабельний лікар, учасник бойових дій, музикант-аматор. Під час революційних подій 1905 року А.В.Лисенко був головою страйкому залізничників Знам’янки, за що був ув’язнений і підданий засланню, де він невиліковно захворів.
У кінці ХІХ – на початку ХХ століття у зв'язку з загальним економічним пожвавленням у країні значення Знам'янки як вузлової станції зросло. Через станцію проходила більша частина із 20 млн. пудів зерна, яких збирали на території Олександрійського повіту Херсонської губернії, а сама Знам’янка відвантажувала щорічно 580 тис. пудів у середньому.
З історією Знам'янки кінця ХІХ - початку ХХ ст. пов'язане життя і діяльність відомих діячів української культури. Влітку 1892 року тут перебували сім'ї композитора М.В.Лисенка та драматурга М.П.Старицького. В Орловій Балці М.В.Лисенко зустрічався з Каролем Шимановським - майбутнім видатним польським композитором і викладачем музики, працював над оркестровкою опери «Тарас Бульба». Теплу згадку про Знам'янку й Орлову Балку залишив польський письменник Ярослав Івашкевич. М.П. Старицький написав тут драму з народного побуту "Без світу". За порадою і творчою допомогою М.П.Старицького, А.В.Лисенко 1898 року організував з робітників станції і депо аматорський музично-драматичний гурток. Однією із перших вистав була п'єса «Не судилось». Тут провели своє дитинство артист Ю.А.Лисенко, який згодом працював у театрі разом з М.К.Заньковецькою, П.К.Саксаганським, іншими майстрами сцени, а також «зірка» «німого кіно» актриса Н.А.Лисенко, яка починала працювати у Російській імперії, а закінчувала кар’єру разом з чоловіком актором І.І.Мозжухіним у Франції і США.
У період визвольних змагань 1918-1921 років влада у Знам’янці кілька разів завойовувалася і втрачалася угрупованнями різних політичних сил. 3-го березня 1917 року солдати з військових ешелонів роззброїли відділи жандармерії, захопили установи царської адміністрації і оголосили «свободу» на станції Знам’янка. У кінці 1917 – на початку 1918 року у Знам’янці діяла адміністрація УНР і базувалися частини «Вільних козаків», але ця адміністрація проіснувала недовго. 19 січня – 20 березня 1918 року у Знам’янці діяла адміністрація більшовиків – ревком. Від 20 березня до листопада 1918 року Знам’янка знаходилася під австро-німецькою військовою окупацією. 4 листопада 1918 – 5 лютого 1919 року у Знам’янці діяла адміністрація Директорії УНР, яку скинули більшовики. 3-23 травня Знам’янка перебувала під контролем антибільшовицьких формувань М.Григор’єва, які були розбиті і розсіяні більшовиками. 13 серпня – 22 грудня 1919 року Знам’янка перебувала під владою «білої армії» антибільшовицького постімперського «білого руху» на території колишньої Російської імперії.
В кінці грудня 1919 року у Знам’янку повернулася більшовицька адміністрація. Проте у 1919-1922 роках у місцевостях навкруг Знам’янки діяли формування українських національних антибільшовицьких сил опору. Серед них особливо відзначилися загони отаманів М.Бондаренка-Кібця та П.Хмари. У вересні 1920 року на території ст. Знам’янки відбулося велике антирадянське повстання, в якому взяли участь жителі Знам’янки і селяни найближчих сіл, повстанці Знам’янщини, вояки формувань Холодноярської республіки. Цей виступ став одним з найбільших повстань 1920 року проти більшовицького режиму, політики «військового комунізму», репресій «ЧК» на територіях, підконтрольних більшовикам.
На початку 1920-х років відбулося повне відновлення залізничного господарства Знам’янки. У Знам’янці діяло 16 підприємств, серед яких 3 ковбасні цехи, 6 хлібопекарень, 2 олійниці і 2 крупорушки. У цей же період значно збільшилася територія Знам’янки. На схід від історичного середмістя на території близ значно зведеного лісу Круглик виник житловий район з назвою Круглий. На землях, які належали правлінню Саблино-Знам’янського цукрового заводу був збудований район Свобода. Навкруги селища Патрине (Хвощевате), на південь від станції, виникли нові вулиці і житлові райони, які з’єдналися між собою, а з 1925 року – з селищем і стали Південною стороною Знам’янки.
В період 1920х-1930х років було розширено паровозне, а у 1934 році – почало роботу вагонне депо, були відкриті автоконтрольний пункт і пункт технічного огляду. Зросла потужність електростанції, з'явилися нові моделі локомотивів, верстатів. Знам'янка стала однією з найбільших на Правобережній Україні "фабрик потягів". Безперервним потоком в усі напрямки йшли звідси состави з рудою, нафтою, вугіллям, хлібом тощо. Розширювалася місцева промисловість. Наприкінці 1931 року створено деревообробний комбінат "Україна".
У період між 1-ю і 2-ю світовими війнами відбувалися значні зміни адміністративного статусу Знам’янки. 7 березня 1923 року Знам'янка стала районним центром Єлисаветградської округи, якому підпорядковувалися 9 сільських рад. До 1925 року Знам’янський район входив до Олександрійської, а потім до Єлисаветградської округи. З утворенням району село Хвощевате (Патрина) злилося з селищем. З травня 1930 року Знам'янку віднесено до категорії селищ міського типу. З 1932 року Знам'янка – райцентр Одеської області, з 1937– Миколаївської, а з 1939 року – Кіровоградської області. У жовтні 1938 року робітниче селище Знам'янка, де проживало 14,6 тис. чол., переведено до розряду міст районного, а у серпні 1939 року – обласного підпорядкування.
Знам’янка була свідком голоду 1921-1923 років та Голодомору 1932-1933 років. Знесилені люди з сільських місцевостей просувалися до залізниці, намагаючись перебратися у великі міста, або ж залишити Україну взагалі. Багато з них помирало вже на станції. На території Будівельно-монтажного потягу є поховання жертв голодувань 1921-1923 і 1932-1933 років, чисельність яких не встановлена.
У другій половині 1930-х років Знам’янку і вихідців з неї торкнулися сталінські репресії. Серед десятків знам’янчан і вихідців з неї, які загинули у сталінських в’язницях і таборах: Голубничий Г.Н. – начальник паровозного депо Знам’янка у 1935-1937 роках, Гуржій С.І. – головний кондуктор, Пурис О.М. – заступник начальника центрального апарату Наркомату шляхів сполучення, Вітохін В.Х. – помічник машиніста, Зозуля А.Б. – директор районної друкарні, Конраді – секретар партійного бюро паровозного депо, Флоринцев Г.П. – котельник паровозного депо.
На території Знам’янки відбулися важливі події Другої світової війни. З 22 червня 1941 року мешканці міста тримали тил діючої армії. На станції Знам'янка формувалося і відправлялося на фронт щодня по декілька військових ешелонів. Робітники залізничного вузлу працювали інтенсивно і напружено, значно перевищуючи нормативи «мирного часу».
5 серпня 1941 року нацисти захопили місто. Протягом 857 днів і ночей Знам’янка знаходилася під нацистською окупацією. За цей період нацисти розстріляли 753 мирних мешканців, замучили живцем 188 осіб, примусово вивезли до Німеччини 1121 особу. У період 1941-1943 років район Чорного лісу став одним із центрів партизанського руху на Кіровоградщині. Тут діяв штаб партизанського руху Кіровоградської області, яким керував знам’янчанин М.М.Скирда, випускалася газета штабу партизанського руху Кіровоградщини. На станції і паровозному депо діяли підпільно-диверсійні групи А.І.Олександрова, В.Ю.Рожка, О.С.Климової, Г.Ф.Соколюка. Також, в грудні 1941 року у кількох районах Кіровоградщини, в тому числі Знам’янському, було створено націоналістичне підпілля ОУН-УПА. У 1942 році гестапо вдалося розгромити націоналістичне підпілля в Кіровограді, Аджамці, Фундукліївці, Знам’янці.
Дії партизан і підпільників особливо активізувалися на початку 1943 року. Восени 1943 року до Знам'янки наблизилися 2-го Українського фронту радянської армії. 19 жовтня битву за місто розпочали літаки 1-го Гвардійського бомбардувального авіа-корпусу І.С.Полбіна. 5-9 грудня 1943 року наступ на Знам’янку з півночі вели танкісти 5-ї Гвардійської танкової армії П.О.Ротмистрова і партизани з’єднання І.Д.Діброви. Зі сходу наступали воїни 5-ї Гвардійської армії О.С.Жадова. А рано вранці 9 грудня у Знам’янку увірвалися з південного сходу воїни 32-го Гвардійського стрілецького корпусу О.І.Родимцева і оволоділи станцією, Південною стороною міста і районом паровозного депо. До 16-ї години 9 грудня місто було повністю «зачищене» від окупантів. У визволенні міста активну участь взяли партизанські загони під командуванням Є.І.Петрова, М.П.Кришталя, Г.М.Володіна, І.Ф.Присяжнюка, та підпільники знам'янських підпільно-диверсійних груп.
22 грудня 1943 року, на 13-й день по визволенню, у Знам’янку прибув перший залізничний ешелон. Найважливіші відбудовчі роботи на станції і місті були закінчені у березні 1944 року. Повністю відбудова залізничного господарства і міста завершилися весною 1948 року. Понад 1000 знам’янчан, які воювали на фронтах війни, були удостоєні бойових нагород. Вихідці з м. Знам’янка О.П.Осадчий та П.Є.Філоненко удостоєні звання Героя Радянського Союзу. 7,5 тис. знам’янчан і вихідців з району загинуло на фронтах Другої світової війни.
У жовтні 1946 року виконком міськради затвердив схему генерального плану забудови міста. Розширилася Привокзальна площа, почалося озеленення міста, брукування вулиць. На кінець 1949 року в місті стали до ладу основні магістралі водопостачання; промисловість і транспорт почали одержувати електроенергію з Олександрії. У 1950-ті роки в Знам'янці розгорнулося спорудження багатьох підприємств, реконструювалися діючі. В 1952 році закінчилося будівництво нового пасажирського вокзалу. Розширення колійного господарства дало змогу збільшити пропускну спроможність вузла. У грудні 1959 року вузол і місто одержали струм Кременчуцької ГЕС, завдяки чому стало можливим електрифікувати в 1962 році дільницю Знам'янка – П'ятихатки. Через рік потужні електровози рушили до Миронівки.
1965 року в Знам'янці почав працювати потужний маслосирзавод - найбільше підприємство молочної промисловості області. У 1971 році став до ладу хлібозавод потужністю 50 тонн продукції на добу. У центрі та на околицях міста виникли масиви багатоповерхових житлових будинків з комплексами підприємств побутового обслуговування.
27 травня 1968 року відкрилася Кіровоградська обласна бальнеологічна лікарня, яка знаходиться у південно-східній частині м. Знам’янки. Вона на базі місцевих джерел мінеральної радоново-вуглекислої води. За бальнеологічним та кліматичним факторами, методами комплексної терапії та ефективності лікування знам'янська здравниця не поступається перед давно відомими курортами.
Знам'янчани пишаються своїми земляками, які стали громадськими діячами, науковцями, митцями тощо. Серед них - радянський інженер-металург, лауреат Ленінської премії А.С.Точинський; доктори – фізико-математичних наук Г.А.Домбровський, технічних - А.Б.Моргаєвський і М.О.Озеряний, медичних – Р.М.Дякова. Уродженцем Знам'янки був соліст Великого театру, народний артист РРФСР Є.Г.Кибкало. Знам’янську дитячу музичну школу м. Знам’янки ім. М.В.Лисенка закінчив Заслужений діяч мистецтв України В.Д.Зубицький – голова асоціації баяністів-акордеоністів України, володар «Кубку Світу-75», лауреат конкурсу «Трофей Світу» в Іспанії 1991 року.
Знам’янка сьогодні є містом обласного значення. У складі Знам’янської міської ради - м. Знам’янка та Знам’янська Друга селищна рада (смт. Знам’янка Друга та с. Водяне). Сьогодні Знам’янка – це місто сплетіння залізниць, ворота півдня України. Це перехрестя залізничних магістралей, які прямують з півночі на південь (Київ-Миколаїв), з півночі на південний схід (Київ-Дніпро), із сходу на захід (Кременчук-Кіровоград). 1 вересня 2003 року був урочисто відкритий рух «Столичного Експресу» Київ - Дніпропетровськ. Для надійного функціонування маршруту була проведена модернізація колій, станційних споруд, вокзалів великого сегменту Одеської залізниці між станціями Миронівка і П’ятихатки. Вдохновителем проекту «Столичного Експресу» став міністр транспорту і інфраструктури України, генеральний директор підприємства «Укрзалізниця» Г.М.Кірпа.
Автомобільні артерії України теж проходять через Знам’янку - Н 01 «Київ - Знам'янка»; М 04 «Знам'янка - Луганськ – Ізварино»; М 12 «Стрій - Львів - Кіровоград - Знам'янка». Більшість з життєдайних артерій держави перетинаються саме тут.
Місто розташоване в південній частині Придніпровської височини у північно-східній частині Кіровоградської області на відстані 40 кілометрів від обласного центру на вододілі басейнів річок Інгулу, Інгульця та Тясмину.
З числа мешканців Знам’янки 60 відсотків населення міста працюють на підприємствах залізничного транспорту: локомотивному депо, станції Знам’янка, колійно-машинній станції № 63 та ще декількох підприємствах, які обслуговують залізницю. Крім того, у місті працюють відкриті акціонерні товариства – ВАТ «Знам'янський завод «Пуансон» та ТОВ «Агропродукт», здобув свій розвиток у Знам’янці і малий бізнес.
У місті діє шість загальноосвітніх шкіл, школа-інтернат для дітей з наслідками поліомієліту та церебральних паралічів, сім дошкільних навчальних закладів. Є професійно-технічне училище та професійно-технічний ліцей. В одному з них учні набувають залізничних професій, а в іншому – навчаються майбутні муляри, штукатури, водії, кухарі та кондитери.
Медичне обслуговування здійснюють дві лікарні: центральна районна лікарня (заснована у 1958 році) та Комунальне підприємство «Знам’янська лікарня ім. А.В.Лисенка», станція швидкої та невідкладної медичної допомоги.
Територіальні центри в Україні є альтернативою будинків-інтернатів для ветеранів. Знам’янський центр соціального обслуговування пенсіонерів надає 27 видів послуг, побутову, медико-соціальну допомогу самотнім людям, інвалідам, нужденним сім’ям. Тут вчасно виперуть білизну, відремонтують одяг, взуття, направлять масажиста, медсестру, перукаря чи ремонтника.
У місті діють 70 міських організації політичних партій, 62 міських громадських організацій та одна міськрайонна, 19 релігійних організацій.
Мережа закладів культури складається з дев’яти установ, а саме: п’яти бібліотек, міського краєзнавчого музею, міського Палацу культури та Будинку культури смт. Знам’янка Друга, дитячої музичної школи ім. М. Лисенка, учні якої є постійними учасниками обласних конкурсів.
У місті діють Міський краєзнавчий музей, який складається з 4-х експозиційних кімнат, та Музей історії локомотивного депо Знам’янка. У складі Міського краєзнавчого музею діє філія «Кобзарева світлиця». Остання почала свою історію з 1961 року. «Кобзарева світлиця» була організована, обладнана, дбайливо виплекана внучатою племінницею великого Кобзаря Катериною Максимівною Красицькою та її донькою Антоніною Вереміївною. Згодом їхню справу продовжував також нащадок шевченкового роду, краєзнавець Почесний громадянин м. Знам’янки В’ячеслав Євгенович Шкода.
При музеї довгий час працювала творча майстерня майстрині народної вишивки, голови міської асоціації самодіяльних художників та майстрів декоративно-ужиткового мистецтва Раїси Айвазовської, яка є лауреатом Всеукраїнського фестивалю народного мистецтва «Кролевецькі рушники», та міжнародного свята «Лесині джерела» (м. Новоград-Волинський), та інших. Роботи майстрині виставлялись в Німеччині під час проведення Міжнародної виставки продукції машинобудівної та переробної промисловості.
Творчим обличчям та душею нашого міста є створений у 1992 році народний самодіяльний ансамбль пісні і танцю "Барвінок”, організатором і художнім керівником є Заслужений працівник культури України Євдокія Павлівна Мельниченко. Колектив відомий у різних куточках України, є дійсним членом Всеукраїнського науково-культурного фонду імені Т.Г.Шевченка та лауреатом Всеукраїнського огляду народної творчості. Любов до української пісні, професійне виконання дали змогу колективу стати учасником багатьох міських та обласних заходів, творчих звітів, республіканських мистецьких фестивалів, міжнародних свят. Милозвуччям голосів колективу величаються понад 120 українських народних та сучасних, козацьких і духовних пісень.
Ще одним уславленим аматорським колективом міста є Народний хор локомотивного депо Знам’янка «Джерело». Перший виступ колективу відбувся у вересні 1988 року. Керує колективом В.А.Кулик (Солодка). Колектив був переможцем і дипломантом обласних, всеукраїнських фестивалів народної пісні, оглядів-конкурсів народної творчості серед працівників залізниць України.
Міська Спілка ветеранів війни в Афганістані стала ініціатором відкриття на місці пам’ятного знаку воїнам-афганцям меморіального комплексу «Пам'яті воїнів Афганістану», який було відкрито 24 серпня 2006 року. Автором вірша, викарбуваного на постаменті, є наш земляк, член Національної Спілки письменників України, журналіст, автор кількох поетичних збірок Анатолій Загравенко.
Окраса міста - старовинний міський Парк відпочинку, де усіх вітають дуби-велетні, яким уже по 300-400 років. Рішенням Кіровоградського облвиконкому цей куточок оголошено пам’ятником природи місцевого значення і взято під охорону. Тут же, у парку, знаходиться новоспоруджений Пам’ятний знак учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС, відкриття якого було приурочено до 21-ї річниці аварії на ЧАЕС.
У 2008 році у центрі міста споруджено пам’ятник Т.Г.Шевченка, а на центральній вулиці міста височить 14-метровий обеліск – Пам’ятний знак на честь 25-ї річниці визволення міста. На узліссі Чорного лісу розташоване Військово-меморіальне кладовище – цвинтар воїнів, які загинули під час звільнення Знам’янки від нацистських загарбників у грудні 1943 року.
Життя міста висвітлюється в засобах масової інформації. Двічі на тиждень виходить міська газета «Знам’янські вісті». У жовтні 2016 року цей друкований орган відзначив своє 86-річчя.
Під час Революції Гідності 21 лютого 2014 року у м. Знам’янці відбулося народне Віче політичних і громадських організацій та громадськості міста. Учасники Віча звернулися до міської ради з вимогами реформ у місті та кадрових змін у його керівництві. Протягом періоду Антитерористичної операції на сході України у бойових діях взяло участь майже 1000 знам’янчан і жителів Знам’янського району. 9 синів і дочок міста і району загинуло у бойових діях АТО.
Знам’янчани з надією дивляться у майбутнє. Нові потенційні можливості надає акціонування та створення транспортного холдингу на базі Державного підприємства «Укрзалізниця». Було створено і розглянуто декілька проектів створення на базі Бальнеологічної лікарні сучасного лікувального центру європейського класу та спа- і фітнес-центру.
За останні два роки у місті був накопичений цікавий і корисний досвід волонтерського руху, який виник одразу після Революції Гідності. Створення у найближчому майбутньому територіальної громади, з центром у місті, розгорне нові можливості для реалізації громадської активності та досвіду безпосередньої демократії на терені Знам’янщини.
