Субота, 17.11.2018, 14:54
Вхід | Вихід | RSS
Javascript DHTML Drop Down Menu Powered by dhtml-menu-builder.com
Belarusian  English  Russian  Ukrainian 

Меню

Пошук

Погода та курс валют

Погода
Погода у Знам'янці

вологість:

тиск:

вітер:



Календар свят та подій

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Опитування

Статистика



Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Інформаційний портал


 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Відео про місто

Корисні посилання

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Олексенко Олексій Олександрович

12

Не за своїм бажанням, а на виконання військового обов’язку довелося опановувати нову професію Олексію Олександровичу Олексенку під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році. Полишивши у Знам’янці свою сім’ю – дружину і двох дітей, роботу в міськпобуткомбінаті, він приєднався до великої когорти справжніх чоловіків, котрі спільними зусиллями рятували Україну від атомного лиха. В Ораному, Київської області (а точніше, в лісі, біля цього села) розташовувався хімбатальйон, до складу якого було зараховано й Олексія Олександровича. У кожної з шести бригад було своє завдання. Бригаді, яку очолив наш земляк, довелося ремонтувати АРСи – авторозливочні станції, на яких здійснювали дезактивацію території атомної станції та в 15-кілометровій зоні. Звісно, що навиків жодних не мали, тож довелося всім освоїти нову професію, адже завдання поставлене, і його потрібно було виконувати.

-На АРСах здебільшого ламалися насоси, що створюють тиск води, - розповідає Олексій Олександрович, - тож, добре проштудіювавши допоміжну літературу, інструкції, вчилися на своїх власних помилках і ремонтували таку необхідну в зоні техніку. Адже від роботи АРСів напряму залежала радіаційна забрудненість території. Хоча, відверто кажучи, накопичувачами радіонуклідів, які видали кожному особисто, майже ніхто не вмів користуватися. Хочеш навчитися – бери інструкцію й читай. Але навіщо, якщо у документах, які ми заповнювали щоденно, ставили все одно ті цифри, які диктувало наше керівництво – з кожним днем усе менші. Хоча насправді радіація навіть із різних боків самої атомної станції була різною. На нашу бригаду з семи осіб ми мали дозиметр ДП-5, тож постійно вимірювали радіацію на місцевості, щоб у відносно безпечніше місце ставити нашу ремонтну машину. Ми виконували свою роботу здебільшого у чотирьох точках – біля в’їзду на АЕС, на самій станції, у місті Прип’яті і на пристані однойменної річки. Саме в останньому місці зафіксували найбільший рівень радіації. Це підтвердили й учені Київського інституту ядерної фізики, з якими там і познайомилися. Іноді доводилося по кілька разів мити машину, бо вона перевищувала допустиму дозу, тож нас на посту постійно завертали назад. А коли вже й дезактивація техніці не допомагала, її захороняли у тій же 15-кілометровій зоні… 

Працювала ремонтна бригада на чолі з О.О.Олексенком світловий день. На місце розташування військової частини прибували ввечері, а вранці знову вирушали в дорогу. Обідали в різних місцях, у залежності від того, де виконували роботу. А її не бракувало – замовлення за замовленням, адже був серпень – стояла нестерпна спека, і АРСи працювали безупинно, поливаючи дороги в усій 15-кілометровій зоні.

О.О.Олексенко перебував на ліквідації аварії 64 дні. Після 30-ти виїздів на станцію, його призначили черговим по автомобільному парку. На запитання – як почував себе в той час, Олексій Олександрович зазначає, що особливих проблем зі здоров’ям не мав, а на дрібні - за роботою не було часу уваги придавати. Проте, коли повернувся до Знам’янки і проходив медичну комісію, лікар під час обстеження констатував погіршення стану здоров’я – то були перші симптоми. Це вже тепер чорнобилець все частіше пригадує розмови з науковцями, яких зустрічали у Прип’яті, що радіація дуже негативно впливає на хрящові суглоби, руйнуючи їх. Цієї недугою та підвищенням артеріального тиску страждають чи не всі чорнобильці. О.Олексенко їздив у різні санаторії, але покращити стан здоров’я не в усіх вдавалося. Найліпше почувався після повернення з «Хмільника», де не лише відпочив, а й підлікувався. 

Зараз, пригадуючи події 30-річної давнини, Олексій Олександрович з вдячністю згадує підполковника Горошка – вимогливого, але справедливого кадрового військового, котрий, дізнавшись, що в його підпорядкуванні служить юнак, котрий лише повернувся з армії – не одружений і не має дітей, відправив його додому. Але такі чесні й принципові люди серед командування дуже рідко траплялися. Втім, і один цей випадок свідчить про те, що ми в будь-яких ситуаціях повинні залишатися людьми.
  


Кировоград: новости и сайты