Понеділок, 19.11.2018, 09:11
Вхід | Вихід | RSS
Javascript DHTML Drop Down Menu Powered by dhtml-menu-builder.com
Belarusian  English  Russian  Ukrainian 

Меню

Пошук

Погода та курс валют

Погода
Погода у Знам'янці

вологість:

тиск:

вітер:



Календар свят та подій

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Опитування

Статистика



Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0

Інформаційний портал


 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Відео про місто

Корисні посилання

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Школа В.І.

12

Нарешті довгоочікувана відпустка. Можна розслабитися після напружених трудових буднів, більше часу приділити родині, усім разом відпочити. Та ці плани Віктору Івановичу Школі довелося перенести на невизначений термін. Наступного дня, 23 липня 1987 року, Віктор Іванович отримав повістку до військкомату. І хоч машиністів для ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС не забирали, В.І.Школа став винятком із загального правила, оскільки в армії служив у хімічних військах, тепер у цій надзвичайній ситуації знадобилися набуті знання і вміння десятків, сотень спеціалістів.
- Сталася трагедія. І ми, як ніхто  інший, розуміли масштаби величезної небезпеки, що нависла не лише над Україною, а й над усім світом, - розповідає Віктор Іванович. – На відміну від армії, де траплялися такі, що «сачкували», на ліквідації аварії всі без винятку працювали на совість, відчуваючи відповідальність перед державою і перед власними сім’ями.

26-а бригада хімбатальйону, у складі якої був і В.І.Школа, розташувалася у селі Оране Київської області. Вдень усі вони працювали на станції, а вечорами будували каркаси зимових наметів для військовослужбовців, які прийдуть їм на зміну: зводили дерев’яні стіни, настеляли підлогу, встановлювали бочки (на зразок буржуйок) для опалення в осінньо-зимовий період. – Ми працювали на АРСах (дослівно – авторозливочна станція)– це такі машини, на яких обробляли територію атомної станції дезактивуючими розчинами, - пригадує ліквідатор. – Ми мали при собі прибори для визначення рівня радіації, тож відповідно визначався час виконання нашої роботи. Дезактивацію виконували близько однієї години, виливали 2-3 бочки дезрозчину і роботу закінчували. Працювали ми їм безпосередньо біля 4-го реактора на розвантажуванні й укладанні бетонних плит, які суттєво (у 10 разів) знижували радіаційний фон. Тут ми працювали всього лише по 4 хвилини на день. Увесь інший час, переодягнувшись і прийнявши душ, перебували в адміністративно-побутовому корпусі - очікували своїх колег, щоб разом повертатися у місце розташування. Спочатку, коли тільки прибули в Оране, на атомну станцію їздили на АРСах, але згодом, коли техніка, «нахапалася радіації», доводилося залишати її на пункті спеціального обробітку. Відтоді військовослужбовців доставляли на АЕС однією машиною, назад поверталися теж разом.

- Навіть тепер, хоч уже минуло три десятки років, коли згадую дорогу до атомної станції, стає моторошно, - зізнається Віктор Іванович Школа. – Було літо, а ліс стояв червоно-коричневий, вигорілий від радіації. Не передати словами ті почуття, які огортали, коли проїжджали покинуті села. Там, де кілька місяців тому ще вирувало життя й кипіла робота на обжитих обійстях, була пустка – добротні й старенькі будинки – опломбовані, вулицями бігали домашні тварини, довкола – жодної людини. У такі хвилини особливо цінуєш життя…

Нелегко доводилося ліквідаторам у тому атомному пеклі – майже всі страждали від нестерпного головного болю, який не могли полегшити жодні таблетки. Рятував лише сон. Додавала сил підтримка рідних, листи від усіх членів сім’ї, адже мобілок у ті роки ще не було. Тож повернення до рідних домівок було справжнім святом.

Через місяць, наприкінці серпня, приїхав до Знам’янки і В.І.Школа. Відгулявши свою законну відпустку, знову став до роботи. Працював машиністом електровоза у локомотивному депо аж до виходу на заслужений відпочинок.

Ліквідатори аварії на АЕС, котрі пройшли нелегкі випробування не лише безпосередньо в Чорнобилі, а й у повсякденному житті, не втрачають відчуття дружнього плеча. Для підтримки і допомоги усім учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС, членам їх сімей вони об’єдналися в громадську організацію «Союз-Чорнобиль», яка функціонує вже майже три десятиріччя, нині її очолює В.І.Школа. Взаємодопомога, турбота про чорнобильців – основні принципи, за якими діє це об’єднання.

- Звісно, великих коштів не маємо, - говорить Віктор Іванович, - але ніколи не залишаємо в біді своїх побратимів-ліквідаторів, які втратили своє здоров’я, рятуючи Україну і весь світ від атомного пекла. Надаємо посильну фінансову допомогу, вирішуємо побутові проблеми, звертаємося за підтримкою до підприємців. Готуючись до сумної дати – 30-річчя аварії на Чорнобильській АЕС, написали листи-звернення до підприємців з проханням допомогти коштами чи продуктовими наборами, щоб вручити їх ліквідаторам, їхнім сім’ям. Зазначу, що лише останніми роками ще понад 30 жінок-дружин втратили своїх чоловіків – учасників ліквідації аварії на ЧАЕС і потребують всілякої підтримки. Ми про це не забуваємо, закликаємо й усіх знам’янчан пам’ятати, якою ціною вдалося ліквідувати аварію. Це наш громадянський обов’язок.


Кировоград: новости и сайты