Неділя, 05.05.2024, 19:54
Вхід | Вихід | RSS
Javascript DHTML Drop Down Menu Powered by dhtml-menu-builder.com
Belarusian  English  Russian  Ukrainian 

Меню

Категорії новин

Новини міської ради

Новини культури

Новини туризму

Новини спорту

Новини освіти

Відеоновини

Пошук

Погода та курс валют

Погода
Погода у Знам'янці

вологість:

тиск:

вітер:



Календар свят та подій

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Опитування

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Анонс подій та оголошення








Архів оголошень

Інформаційний портал


 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Відео про місто

Корисні посилання

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Головна » 2012 » Серпень » 30 » "Галопом по Європі", або наші європейські мандри
15:30
"Галопом по Європі", або наші європейські мандри
 
12         З 10 по 19 липня учні НВК «ЗШ І-ІІІ ступенів №2-ліцей, члени дитячо-молодіжної громадської організації «Оберіг» здійснили культурно-освітній візит до Європи у рамках Міжнародного культурно-освітнього проекту. Керівником нашої делегації була координатор організації, вчитель історії та суспільствознавчих дисціплін НВК Філіпова Світлана Миколаївна, саме вона запросила нас взяти участь в цьому проекті, за що ми їй дуже вдячні. Цей проект підтримують два вузи міста Ополе Республіки Польщі та громадські організації "Фонд розвитку Шевченків край", "Центральноукраїнський центр громадських ініціатив", "Європейський простір".
У програмі міжнародного культурно-освітнього візиту було відвідування європейських міст – Львів (Україна), Краків, Ополе (Польща), Дрезден (Німеччина), Париж (Франція), Прага (Чехія), Освенцим (Польща).
Мета візиту - ознайомлення з мовою та культурою країн Європи, історією виникнення Європейського Союзу, здобутками європейської демократії, ознайомлення з можливістю навчання у вищих навчальних закладах країн Європи, зокрема Польщі, розширення світогляду громадян України, формування активної громадської позиції направленої на встановлення в Україні європейських стандартів життя, навчання та праці.
Завдяки організаторам ми змогли ознайомитися з мовою та культурою країн Європи, історією виникнення Євросоюзу, здобутками європейської демократії, з можливістю навчання у вищих навчальних закладах країн Європи. Учні-старшокласники, учасники проекту, розширили свій світогляд, направлений на встановлення в Україні європейських стандартів життя, навчання та праці.
 
12          Подорож розпочалася переїздом зі Львова до польського міста Ополе. Тут ми проживали в охайному студентському гуртожитку. Ми відвідали Вищу Школу Управління і Адміністрації, де для нас прочитали цікаву лекцію про історію та культуру Польщі, згодом провели урок польської мови. Доброзичливість та гостинність проректора університету, керівника та координатора проекту залишаться на довгий час, а бажання отримати вищу освіту, сподіваюсь, стане реальною перспективою для багатьох старшокласників. Виявляється, польські юнаки та дівчата після закінчення школи інститути та університети обирають не на батьківщині, а у сусідніх – Німеччині, Франції чи інших країнах. А у Польщі в останні роки спостерігається недобір абітурієнтів. Про це нам розповів проректор Вищої школи управління і адміністрації Войцех Дучмал.
І гостинно запросив молодих українських випускників шкіл на навчання до свого вузу і на очне навчання, і на заочне.
Взагалі пан Войцех свій вищий навчальний заклад називає Школою у „пігулці”. Як це розуміти? „Навчання у сучасній, передовій, зручній, добре оснащеній школі, яка дає студентам всебічні знання,” – ось таке його пояснення і додає, що у 2009-2010 навчальному році у Школі було 4500 студентів, викладання предметів здійснюють 180 наукових працівників. Вуз проводить багату і різноманітну наукову співпрацю з вузами Німеччини, Канади, Франції, Словаччини ,Чехії та інших країн. Словом, навчання української молоді в Ополе або іншому місті Польщі – їх дорога у Європу. Адже за час навчання у вузі Польщі вони можуть собі і підшукати роботу. А після закінчення Школи їм гарантоване отримання робочого місця. Школа пропонує абітурієнтам такі факультети: управління, фінанси та рахунки, політологія, адміністрація, інформатика і економетрія, педагогіка, соціологія, філологія, економіка, логістика.
Ополе дуже красиве і доглянуте місто. Воно не велике, але багате на водні канали. Можливо, це численні розгалуження Одера, який протікає містом. У ньому також багато зелені, зокрема, ялин, сосен, самшиту, туй.
Поляки – гостинний і ввічливий народ. Будь-яку розмову, навіть з незнайомими людьми, вони починають словами „Прошу, пане (або пані)!” Тож відвідавши Польщу, обов’язково відчуєш себе пані.
Звідси ми переїхали до німецького міста Дрезден, де познайомилися з його історичною частиною. Дрезденський Цвінґер (нім. Zwinger) — історичне місце в Дрездені, комплекс з чотирьох будов. Назва походить від його розташування — у середні віки «цвінґером» називали частину фортеці між зовнішньою і внутрішньою кріпосними стінами. Перша будова Дрезденського цвінґера була побудована саме між кріпосними стінами міста. Сьогодні тут розташовані різні музеї, серед яких найзнаменитіша Дрезденська картинна галерея, яка справила на нас незабутні враження.
Фотографувати в галерії заборонено, та й навіщо, фото не передасть того тепла, яке походить від полотен. Такі відомі імена, як Пітер Пауль Рубенс, Эль Греко, Діего Веласкес, Хосе де Рібера, Джорджоне, не дозволяли пройти мимо. Перлиною дрезденської збірки творів мистецтва є «Сікстинська Мадонна» (нім. Sixstinische Madonna) Рафаеля Санті, якій в 2012 році виповнилося 500 років. Як описати враження, ну мабуть так: ми ЇЇ бачили!!!! Ще в Цвінгері нас вразила Збройна палата. Основа зборів Збройової палати - це домашня колекція зброї саксонських курфюрстів. Спочатку це були збори повсякденного та церімоніального зброї, згодом вона стала розширюватися за рахунок цінних експонатів тих чи інших, відомих свого часу майстрів-зброярів. Найбільший внесок у створення цієї колекції внесли Християн I і Християн II.
В даний час колекція Збройової палати Дрездена включає в себе більше 10 000 експонатів. Вони розподілені але групам і відділам, з яких вогнепальна зброя являє собою саму широку експозицію і найзначнішу в якісному відношенні. До неї входять 1 400 пістолетів і 1 600 рушниць. Майже всі відомі рушничні майстри XVI-XVIII століть представлені тут своїми виробами.
Впродовж наступної ночі ми добиралися до Парижа - столиці Франції.
В Париж ми потрапили 14 липня, на французьке національно свято День взяття Бастилії, яке прирівняти можна до Дня незалежності в Україні, 24 серпня. У Франції воно має назву La Fête Nationale (Національне святкування), а також le quatorze juillet (14-те липня). Свято знаменує щорічні роковини з взяття Бастилії 14-го липня 1789; роковини штурму фортеці-в'язниці Бастилії є символом єдності сьогоденної нації та примирення усіх французів всередині конституційної монархії, що передувала Першій республіці під час французької революції. Святкування та офіційні церемонії проводяться на усій території Франції. Найстаріший та найбільший регулярний парад Європи проводиться вранці 14-го липня на проспекті Champs-Élysées в Парижі перед президентом країни, французькими високопосадовцями та зарубіжними гостями.
Місто нас зустріло сонцем, літаками в небі, які малювали прапори Франції, як у казці. Автобус зупинився на зупинку біля Лувру і ми поринули у свято краси, архітектури, мистецтва. Музей Лувр, відкритий в 1793 в колишній резиденції французьких королів, складається з 8 тематичних відділів де на площі 60 600 м² представлена одна з найбільших світових колекцій, що складається з 35 000 експонатів — шедеврів західноєвропейського мистецтва від Середньовіччя аж до 1848 року, а також античних цивілізацій стародавніх єгиптян, римлян, етрусків, цивілізацій Близького сходу і мистецтва ісламських народів. Саме тут зберігаються такі світові шедеври, як [Мона Ліза] (Джоконда) і Венера Мілоська А потім був Собор Паризької Богоматері (Нотр-Дам де Парі) (фр. Notre Dame de Paris) — собор у Парижі (Франція) присвячений Діві Марії, матері Ісуса Христа, кафедральний храм Паризької архідієцезії. Один з найпрекрасніших витворів готичного мистецтва. Стоїть на острові Сіте, на місці першої християнської церкви Парижу, базиліки Святого Стефана. Ця церква була побудована на місці Галло-римського храму Юпітеру, що стояв тут за часів римської влади.
А далі Е́йфелева ве́жа (фр. la Tour Eiffel) — архітектурна пам`ятка Парижа, розміщена на Марсовому полі, символ сучасної Франції. Вежу названо на честь її конструктора Густава Ейфеля. Сам Ейфель називав її 300-метровою вежею (фр. tour de 300 mètres), інша, народна назва — фр. La dame de fer (Залізна леді). Популярний туристичний об'єкт, щорічно приймає понад 6 мільйонів відвідувачів. В 2007 році на вежі побувало 6 893 000 осіб, що на 78 000 відвідувачів більше ніж у 2006, а за її історію з 1889 до 31 грудня 2007 року — 236 445 812 осіб. Вежа стала найвідвідуванішою і найфотографованішою туристичною пам'яткою світу.
Була зведена як тимчасова споруда та використовувалася як символ і вхідна арка паризької Всесвітньої виставки 1889 року (проходила в палаці Трокадеро з 6 травня до 31 жовтня). Вежу збирались розібрати через деякий час після завершення виставки, але завдяки уже встановленим там радіоантенам це рішення було скасоване.
Побували ми і на могилі Наполеона, який похований в Купольній церкві. В 1840 році було прийнято рішення про перенесення праха імператора Наполеона з острова Святої Єлени в Париж. Замовлену у скульптора Луї Вісконті було вирішено встановити в Купольній церкві. Зведення гробниці було завершено в 1861 р. до дати поховання останків імператора. Прах Наполеона знаходиться в шести покладених одна в іншу трунах (перша - з жерсті, друга - з червоного дерева, третя та четверта - із свинця, п'ята - з дубу та шоста - з ебенового дерева). Труни вміщено у великий саркофаг з червоного фінського порфіру. Військові досягнення Наполеона символізують "Перемоги", що оточують крипту: Аустерліц, Єна, Маренго... Сюжетами десяти барельєфів скульптора Сімара, що прикрашають стіни крипти, стали досягнення Наполеона на громадянському поприщі (примирення нації, адміністративна централізація, державна рада, громадянський кодекс, конкордат, імператорський університет, рахункова палата, кодекс торгівлі та промисловості, великі будівництва, почесний легіон). Під статуєю імператора спочиває прах його сина.
А ще ми були на екскурсії в музеї парфумів „Фрагонар”. До поїздки у Францію ми навіть ніколи не чули про продукцію фірми „Фрагонар”. А, виявляється, вона є дуже популярною у світі, висловлюючись сучасною мовою – брендовою, і має багату історію. Її названо на честь французького живописця і гравера Жана Оноре Фрагонара. А на першому поверсі облаштовано магазин „Фрагонар”, де консультанти дають детальні консультації стосовно ароматів парфумів, наголошуючи, що у музеї парфуми продаються за фабричною ціною. Після екскурсії в наших сумочках оселився аромат Парижу.
Мусимо відзначити, що у Парижі, як, мабуть, ніде у світі, турбуються про туристів. Для зручності по місту курсують спеціальні двоповерхові автобуси. Розгледіти їх легко – вони червоного кольору. Всі бажаючі можуть придбати на нього квиток, який коштує двадцять євро, і дійсний він протягом двох днів. Пасажир може зійти на будь-якій, цікавій, для нього зупинці, і згодом сісти на наступний, квиток залишається дійсним. Скористалися автобусом і ми, це дало змогу так багато побачити.
Париж ми покидали з найкращими враженнями та з обіцянкою обов’язково повернутися!
А попереду нас чекала загадкова Прага, яка зустріла нас дощем і хоча ми вимокли до кісток, але це не зіпсувало наших вражень від побаченного.
Та Прага все ж чеська столиця, і чеський дух та історія витають скрізь. Візьмемо до прикладу найгарнішу і найстарішу площу Праги — Староместську.. Це магічний квадрат столиці Чехії, де розташовані символи країни — легендарний годинник Орлой на Староместській ратуші, дім «У хвилини», «Шторхів дім», костел Святого Мікулаша (Миколая), Костел Діви Марії, пам’ятник проповіднику, мислителю, ідеологу чеської Реформації Яну Гусу.
Цікава історія годинника Орлой, розповіла нам її Світлана Миколаївна і взагалі протягом всієї поїздки вона розповідала нам багато цікавого з історії тих країн які ми відвідали, бо екскурсовод у нас був тільки у Кракові. Але повернимось до годинника.
Він - один із найвідоміших у цілому світі астрономічних годинників. Змонтований у 1410 році, і є творінням майстра Мікулаша, а пізніше вдосконалений Яном Руже. За легендою, годинникарю (за різними версіями — чи то першому, чи другому) викололи очі, оскільки влада остерігалася, щоб в іншому місті він не створив куранти, гарніші за празький Орлой. Коли цілковито сліпий майстер знову піднявся на ратушу, то помстився своїм кривдникам – викрутив якийсь механізм, і годинник зупинився на цілих сто років.
У ці дні Орлой діє і успішно показує мешканцям столиці точний час! А крім цього збирає біля себе сотні й сотні туристів. Щогодини вони завмирають перед Староместською вежею, скеровуючи вгору свій погляд і об’єктиви відео- та фотокамер, щоб побачити та зафіксувати виставу, що вже триває п’ятсот років, - кукурікає півень, у двох віконцях проходять фігурки дванадцяти апостолів…
Праворуч від ратуші - дім XV століття — «У хвилини». Тут якийсь час мешкав Франц Кафка. Будинок прикрашає сграфіто на теми міфів і біблійні сюжети…
А пройшовши вище від Староместської площі вийдете на вулицю Празьку. Вона майже точна копія однієї з вулиць столиці Франції. Ще одна частинка Парижа оселилася у цьому місті неподалік Катедрального собору Святого Віта. Це зменшена версія Ейфелевої вежі — Петринська оглядова вежа. Її було зведено за ініціативи членів Клубу чеських туристів у 1891 році після їх відвідин Всесвітньої виставки в Парижі. Висота вежі разом із телевізійною антеною становить 80 метрів. Французи кажуть, що їх вежа краща і вища, на що чехи жартома відповідають: «Якщо порахувати від рівня моря, то твердження буде сумнівним».
А символ чеської столиці — Карловий міст. Це найстаріший міст у Празі. Його попередника — кам’яний Юдіфів міст — у 1342 році знесла повінь. Відомо достеменно, що 1357 року 9 липня о 5 годині 31 хвилина Карл IV заклав перший камінь майбутньої гордості столиці. Астрологи навіть вирахували, коли найкраще розпочати спорудження мосту, який момент для цього буде найщасливішим. А його будівництво тривало майже сто років. Кажуть, для забезпечення міцності будівельного матеріалу звозили яйця з цілої Чехії.
Спочатку міст називався Празьким і лише у 1870 році отримав назву свого засновника. Він з’єднує два береги Влтави, дві частини Праги — Старе Місто і Малу Страну. Вікіпедія стверджує, що міст опирається на 16 арок із тесаного піщаника, його ширина — 9,5 метра, а довжина 520 метрів. Він належить до найдовших мостів Європи. Виходи з двох сторін прикрашають Староместська та Малостранська вежі, що свідчать про колишнє стратегічне значення мосту…
Спочатку єдиною оздобою споруди був хрест. Наприкінці XVII століття міст почали прикрашати скульптурами. Більшість із них встановили протягом двохсот наступних років. І зараз їх налічується 30. (Слід зауважити, що це копії скульптур, оригінали законсервовані). Очевидно, найпопулярнішою серед них є постать Святого Яна Непомуцького, встановлена 1683 року. П’єдестал аж блищить від рук тих, хто приходив зі своїми проханнями й проблемами до святого… Кажуть, якщо загадати бажання і торкнутися цих зображень, то протягом року воно обов’язково збудеться. Пражани застерігають, що це бажання має бути нематеріальним. А чи не набридає святому щодня вислуховувати і здійснювати тисячі бажань? Тому не втримались і ми...
Після екскурсії ми зайшли у невеличкий бар скуштувати знамениту чеську страву – запечену ніжку свині, яка називається Коліно. Одній людині з’їсти таку порцію не під силу, бо вага її від 800 грамів до більш ніж кілограма. Як дізналася потім, рецепт її приготування досить простий. Беремо ніжку свині, бажано передню. Варимо у підсоленій воді з морквиною та цибулиною годину. Потім витягуємо і натираємо аджикою або хмелями-сунелями з олією. Залишаємо на 2-8 годин промаринуватися. А вже тоді запікаємо у духовці до рум’яної шкірки.
У барі цю страву подали нам на вертелі з майонезом і гірчицею, з натертим хроном, маринованим гострим перцем . Не обійшлося і без пива – напою, яким славиться Чехія.
А на зворотному шляху вирішили зайти на найвужчу вуличку Праги. На ній навіть людині з малою вагою пройти буде незручно. А якби ще хтось зустрівся на шляху, не розминулися б! Тому з обох сторін вулички є світлофор. Вмикає його сам перехожий, повідомляючи „Почекай!” того, хто збирається йти назустріч.
Ось так закінчувався наш день , Прага запалювала вогні а ми поверталися до Ополе.
Останній день перебування в Польщі, 18 липня, нам запам’ятається назавжди.
Томущо неможливо описати почуття після відвідування меморіального комплексу Аушвіц-Біркенау/Освенцим – в рамках проекту «Спільна Пам'ять».
Нацистський концтабір Аушвіц став для світу символом Голокосту, геноциду і терору. Жертвами цього концтабору були приблизно 1,3 млн. чоловік, серед 7 тис. узників Аушвіца, визволених 27 січня 1945р. знаходилось більше 300 дітей. Сьогодні мільйони людей у світі знають, чим був Аушвіц, але все ж таки актуальною залишається задача зберегти в усвідомленні і Пам’яті людства той факт, що лише від їх рішень залежить, відбудеться така трагедія ще раз. Тільки люди могли її викликати і лише люди можуть її попередити. Саме до такого висновку прийшли ми, відвідуючи цей концтабір у Польщі.
Дуже важко було прийти в себе після побаченого, на очі наверталися сльози коли ми покладали квіти до Меморіалу Пам’яті.
А попереду чекало місто Краків – столиця Речі Посполитої, легенда Польщі. Місто зустріло нас сонечком і голубами, які оселилися на схилах річки Вісли. У XIV-XVII століттях Краків - столиця Польщі, аж до XVIII століття - місце коронації польських королів.
А неподалік на березі височить залізна скульптура дракона. Саме він є символом Кракова. А всім гостям обов’язково розповідають легенду, пов’язану з цією твариною. Ніби дуже-дуже давно поблизу невеликого поселення жив дракон. І любив він вранці снідати дівчатами. Коли ж дівчата скінчилися, почав їсти жінок. Обурювалися жителі, але нічого вдіяти не могли. І тоді знайшовся один сміливець, який нагодував дракона гірким перцем. Ох, і палило ж тварину. Пив він воду, пив, аж поки не лопнув. Зраділи люди, що нарешті позбулися хижака. А правив тим поселенням король Крак. І хоча він не мав ніякого відношення до перемоги над драконом, та щасливі жителі назвали місто на його честь – Краковом.
Тепер металева скульптура збирає біля себе немало туристів. Вони ж з нетерпінням чекають, коли дракон „дихне” вогнем, а робить він це кожні п’ять хвилин.
Зовсім поряд, на височині Вавель, красується замок, точніше, цілий замковий комплекс з однойменною назвою. Він – окраса міста. За даними археологічних розкопок, поселення віслян тут з’явилося ще в 11 столітті. Ось так собі – зібралися собі королі, звели замок з флігелями та костелом. А через століття обнесли цю територію кам’яними стінами. У 1499 р. замок спустошила пожежа. Замок довго відновлювали. А через століття – знову пожежа. І знову довелося братися за будівництво.
Негативний вплив на Вавель мали також і загарбницькі поділи Польщі у різних роках вісімнадцятого століття. Країну було пошматовано, і Краків відійшов до складу Австрії. Замок відремонтували і зробили... казармою для австрійських вояків. Відновлювальні роботи розпочалися лише на початку двадцятого століття.
Та, на щастя, довге існування і черга перебудов мало змінили середньовічну, тісну забудову замку. Її не змінило навіть облаштування одного з дворів замку у формах італійського палаццо з трьома відкритими галереями. Замковий костел, його різні частини, мають ознаки романської доби, готики, відродження, доби бароко тощо. Особливістю інтер'єрів замку є рідкісна суміш залишків готики разом з оздобами доби відродження, пов'язана тісними культурними і релігійними зв'язками з Італією та Римом. Краківський королівський двір тоді був справжнім мистецьким центром, зорієнтованим на італійські культурні досягнення. У Кракові виготовляли поліхромні кахлі, ювелірні вироби. У замку Вавель облаштували власну ткацьку мануфактуру. З ХУІ століття Краків став друкарським центром Польщі.
Після відновлення своєї державності у 1918 році розпочалися реставраційні роботи на Вавелі. У замок передано мистецькі твори іноземних і національних майстрів, живопис, меблі, витвори декоративно-ужиткового мистецтва, колекцію зброї. Все це доступно зараз туристам, які ніколи не минають Вавель.
Тут, і там поховані монархи – королі і імператори, в Кракові усипальня кожного короля – витвір мистецтва. До того ж ми можемо уявити, як виглядала та або інша видатна особистість – скульптори середньовіччя прекрасно передали в камені риси монархів… Особливу увагу звернете на саркофаг Стефана Баторія, найбільшого правителя Речі Посполитої. Баторій родом з Угорщини, про що і сьогодні нагадують національні прапори цієї країни, залишені під час екскурсій його земляками.
Необхідно відмітити, що Краків є містом, звідки почав свій шлях в служінні Богу Папа Римський Іоанн Павло II. Тут він вчився, відправляв служби в Маріацькому костьолі, з цього міста він продовжив свій духовний шлях у Ватикан. Місцеві жителі тут його просто обожнюють.
На площі Головного ринку, перед нами відкривається прекрасний Маріацький костьол. Це грандіозна споруда була споруджена ще в першій половині ХIII століття і присвячено Вознесінню Діви Марії. Внутрішнє убрання собору примушує нас затамувати подих. У вівтарній частині костьолу знаходиться прекрасний триптих, відтворюючий сцени з Євангелія, фігурна композиція якого вирізана з 500-річної липи і покрита позолотою, творіння рук найбільшого скульптора епохи середньовіччя Вітта Ствоша. Вражає і незвичність сцени Вознесіння Діви Марії, вмираючої не на смертному одрі, як ми звикли бачити, а на руках апостолів, що надає композиції ефект руху. Тут же, в костьолі, знаходиться ще одного його творіння, кам'яне Розп'яття, дивлячись на яке, не перестаєш захоплюватися майстерністю цього художника, набагато років того, що випередило свій час. Ще однією пам'яткою костьолу є незмінний сурмач, що подає свої сигнали з верхніх віконець кожну годину в чотирьох напрямах. Правда його незабутня гра кожного разу різко обривається, це данина легенді, згідно якої в ХV столітті сурмача, що подавав сигнал тривоги уразила монголо-татарская стріла. Місцеві жителі говорять: "Той, хто не чув сурмача - той не був в Кракові". Нам навіть вдалося помахати йому рукою, а він помахав нам у відповідь. Дуже зворушливо.
А взагалі можна ще довго розповідати про Краків, але ж нам він сподобався чомусь найбільше, але прийшов час нам повертатися в рідну Україну. Всі одразу згадали, який смачний борщ варить мама, а які вареники і тому тільки проїхавши кордон ми всі почали телефонувати батькам, за якими за тиждень нашіх мандрів дуже і дуже скучили.
Враження, які залишаться на все життя.
Ось і настав момент прощання з Польщею. Тепер ми точно знаємо, що ті незабутні і приємні моменти, які нам подарували країни Європи, ми не забудемо ніколи. Враження від побаченого у нас залишаться на все життя.
Дійсно, заради таких моментів варто жити!


Учні 10 - А та 10 – Б класів: Довгалевська Аліна, Іщенко Анастасія,
Дідик Роксолана, Котік Віктор, Попов Владислав, Бебік Інна,
Руднєва Анастасія




Категорія: Новини освіти | Переглядів: 915 | Додав: Admin | Рейтинг: 0.0/0

Кировоград: новости и сайты