08:19 Міські заходи, присвячені роковинам Голодомору. | |
Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. І сьогодні жахливо ступати болючими стежками страшної трагедії, яка розігралася на благословенній землі квітучого українського краю. Пам’ять, як те перекотиполе без коріння, без роду, без племені, без минулого та майбутнього, але все ж таки повертається у наше життя. З кожним роком відходить все більше за межу життя тих, хто знає про цю трагедію не зі сторінок історичних книжок, а з життя. 25 листопада, Україна, а з нею і весь світ вшановують пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 років, жертвами якого стали мільйони українців. У зв’язку з 85-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні, в День пам’яті жертв голодоморів біля пам’ятного знаку жертвам голодоморів та політичних репресій в Україні відбулися скорботні заходи. Розпочалися вони панахидою за померлих, яку провів настоятель церкви Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ отець Іван. Раз на рік ми збираємось тут для того, щоб вшанувати пам’ять тих, хто загинув під час Голодомору, - звернувся до громади настоятель Іван Проць, - то був режим тодішньої влади, і про це важко говорити, важко говорити, можливо, як і про владу, але легше згадати тих людей безпосередньою молитвою. Звертаючись до присутніх перший заступник міського голови Загородня Валентина Григорівна сказала: «Трагедія голодомору є важким уроком для України. Сьогодні не тільки день суму, але й день сили. Згадка про болісні події тих років завжди надаватиме українцям сили на боротьбу, мужності та мудрості. За останнє століття – століття двох війн, революцій, великого голоду - жодним силам так і не вдавалося зламати дух нашого народу. Сьогодні - день пам’яті чотирьох з половиною мільйонів людей, які загинули лише за те, що знали правду про свободу, волю та Україну. Спільний біль, спільна пам’ять, спільний обов’язок - ці слова стосуються не тільки нашого минулого, але й мають сенс у нашому сьогоденні. Я хочу побажати усім присутнім, всім жителям нашого міста, щоб це горе більше ніколи не прийшло в наші домівки. Щоб ви і ваші рідні були завжди здоровими, мали спокій і мир на землі». «На цих валах, на цвинтарі печалі, німіє слово і мовчать вуста» - проникливими словами продовжують ведучі заходу Вікторія Кравченко та Вікторія Петрашова. Вони ж називають історичні факти про національну трагедію, штучно організований владою шлях геноциду. Звучать спогади очевидців подій, яких вже немає в живих, у переказах інших – вони дуже вражаючі. Одні пухли, інші під примусом вартували на колоски і ціною власного покарання давали іншим шанс вижити… Покладанням живих квітів, траурних вінків і композицій із житніх та пшеничних колосків до пам’ятного знаку, хвилиною мовчання, запалюванням поминальних свічок вшанували учасники мітингу пам’ять померлих під час жахливого, трагічного Голодомору. Вже традиційно на підвіконнях затріпотіли вогники – це люди запалили свічки – знак нашої скорботи, святий вогник, який зігріє душі загиблих, світло очищення задля нашого ж майбутнього. | |
|