10 вересня, за ініціативи Всесвітньої організації охорони здоров'я проводиться Всесвітній день запобігання самогубствам. ВООЗ та Міжнародна асоціація із запобігання самогубствам в такий спосіб закликають громадськість до проведення заходів зі зміцнення почуття відповідальності за врятування життів, які можуть бути втрачені внаслідок суїциду. До участі у цих починаннях щороку долучаються освітяни, лікарі, правоохоронці, політики, юристи, а також церква та засоби масової інформації. За даними організації, щороку майже 900 тисяч людей усвіті накладають на себе руки. Офіційна статистика суїциду значно відрізняється від реальної (за різними оцінками в 2-4 рази), оскільки в неї потрапляють тільки випадки з летальним результатом. Варто зазначити, ніким ні фіксуються випадки невдалих спроб відходу з життя, кількість яких у 7-10 разів більша, ніж закінчених самогубств. Всесвітній день запобігання самогубствам — один із способів звернути увагу людей на цю сумну статистику. Як повідомляють у ВООЗ, основні причини самогубств - це бідність, безробіття, страх перед покаранням, душевні хвороби, домашні клопоти, пристрасті, однотонність життя і важкі захворювання. Як повідомляють експерти, більшість людей, що намагаються накласти на себе руки, не мають твердого бажання померти. Оскільки більшість самогубців заздалегідь сповіщають про свої наміри, до цього потрібно підходити дуже серйозно. За даними Держкомстату , в останні роки з життям з власної ініціативи прощаються близько 20 осіб на кожн і 100 тисяч населення. Останніми роками у засобах масової інформації дедалі частіше з’являються повідомлення про підліткові самогубства. Чому саме діти? Чому маленька людина вирішуєпіти з життя? Чому воно здається їйтаким безглуздим і даремним? Малокому спаде на думку спробувати зрозуміти дітей-самовбивць. Усіх, у принципі, задовольняють офіційніформулювання причинтаких вчинків. А яка насправдіпричина цього? За даними досліджень, один із суїцидальних піків припадає на підлітковий вік. Характеризуючи вікові особливості девіантної поведінки особистості, слід зазначити, що вона не є визначальною для дошкільного віку через відсутність у дітей сталих моральних переконань. Та саме у цей період закладаються перші уявлення про добро і зло, моральні норми загалом, набувається перший досвід спілкування із соціумом, особливості якого визначають специфіку самосприйняття, ставлення дитини до себе, до моральних норм. Уже три-чотирирічна дитина здатна у певний спосіб організувати власну поведінку (в простих формах). У такому віці можуть виявитися розв’язність, зухвальство, ледарство, пожадливість, брехливість, безцеремонність тощо як сигнали майбутніх відхилень у процесі соціалізації дитини. Саме відчуття дитиною себе як такою, котру люблять, почуття захищеності і цілковитого прийняття з боку дорослих є фундаментом розвитку здорової психіки. Для молодшого школяра психотравмуючі ситуації пов’язані в першу чергу з потребою позитивної оцінки з боку дорослих, насамперед, учнів і батьків, особливо щодо успіхів у навчанні, а також із бажанням посісти сприятливе становище у системі міжособистісних стосунків колективу класу. Незадоволення цих потреб викликає емоційну напруженість, негативні переживання. Особливістю дитячого віку є відсутність страху смерті через несформовані усвідомлення. На думку більшості дослідників, концепція смерті у дитини наближається до концепції смерті дорослого лише до 11—14 років. Крім того, для цього віку характерна невідповідність цілей і засобів суїцидальної поведінки. Через незрілість і відсутність життєвого досвіду навіть незначна конфліктна ситуація здається дитині безвихідною, а тому стає надзвичайно суїцидонебезпечною. Втрата довіри у стосунках із батьками — один із сильних стимуляторів суїцидального синдрому у дітей та підлітків. Але ще хворобливіше вони сприймають навіть не конфлікти з батьками, а їхню холодну байдужість. Суїцидальна поведінка підлітка часто є криком про допомогу в разі негараздів у взаємодії підлітків з оточенням, неможливістю самостійно розв’язати проблеми. Чому ми, дорослі, забуваємо, що колись теж були дітьми: маленькими, беззахисними, розгубленими, безпорадними, а іноді і незбагненними такими ж дорослими, як ми самі. Чому тільки тоді, коли щось трапляється, ми замислюємося? А скількитаких маленьких людей саме цієї миті чекають від нас турботи, теплих, бадьорих слів, просто уваги в усіх її проявах . Тож не залишайтеся байдужими до своїх дітей, адже попередити проблемунабагато легше, ніж боротися з нею та долати її наслідки. | |
Категорія: Поради психолога | Додав: Admin (11.09.2013) | |
Переглядів: 1311 |