Новини юридичного відділу

   28 червня в Україні відзначається державне свято - День Конституції України. Цього дня, 1996 року, Верховна Рада України прийняла новий Основний закон країни - першу Конституцію новітньої незалежної Української держави. 
    Конституція закріпила правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність. Конституція врахувала історичний досвід українського народу і кращі світові традиції. 
    Враховуючи таку багату конституційну спадщину, робота над створенням Основного Закону нашої держави розпочалася відразу після проголошення її незалежності в 1991 році із залученням найкращих світових експертів та вітчизняних фахівців, що завершилась схваленням Верховною Радою в червні 1996 року Конституції України. 
Довгий і складний шлях політичного самовизначення засвідчив невмирущу волю українців мати свою державність, бути суверенними серед інших вільних народів Європи і світу.
    Показовим є те, що Конституція України 1996 року, крім закріплення ключових принципів державності, демократії та основних прав і свобод людини, визначає зовнішньополітичну діяльність України як таку, що спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.  
    Однак, розвиток української державності та останні політичні події в Україні продемонстрували необхідність подальшого вдосконалення Основного Закону нашої держави. 
Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України підготовлено пропозиції щодо змін до Основного Закону (Конституції) України.
   Пропозиції підготовлені на реалізацію реформи місцевого самоврядування, Концепцію якої було схвалено Урядом 1 квітня 2014 р. Необхідність таких змін обумовлена тим, що саме Конституція визначає основи системи влади, і без відповідних змін провести реформу неможливо.
Основні зміни передбачають:
Запровадження трьохрівневої системи адміністративно-територіального устрою України – регіон, район, громада з повсюдністю місцевого самоврядування;
   Передачу функцій виконавчої влади від місцевих адміністрацій виконавчим органам рад відповідного рівня;
   Розподіл повноважень між органами місцевого самоврядування за принципом субсидіарності і наділення саме громад максимально широким колом повноважень;
   Чітке забезпечення повноважень органів місцевого самоврядування необхідними фінансовими ресурсами, в тому числі через їх участь в загальнодержавних податках;
   Ліквідація державних адміністрацій і створення натомість державних представництв з тільки контрольно-наглядовими і координаційними, а не виконавчими функціями.
   Ключові зміни стосуються розділів ІХ (Адміністративно-територіальний устрій) і ХІ (Місцеве самоврядування), які викладені в новій редакції. Пропонуються також деякі зміни в розділи ІV (Верховна Рада), V (Президент України), VІ (Кабінет Міністрів. Інші органи виконавчої влади).
   Запровадження трьохрівневої системи адміністративно – територіального устрою передбачає укрупнення населених пунктів сіл, селищ, міст.
    З’являється нове визначення громади, а саме Громадою є утворена в порядку, визначеному законом, адміністративно-територіальна одиниця, яка включає один або декілька населених пункти (село, селище, місто), а також прилеглі до них території.
   Місцеві державні адміністрації ( райдержадміністрації, обласні державні адміністрації) ліквідовуються та утворюються виконавчі комітети районних та обласних рад і закріплюються за принципом субсідарності при розмежуванні повноважень у системі органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів різних рівнів.
Голови районної та обласної рад обираються відповідними радами та очолюють виконавчий комітет ради. Районна та обласна рада за поданням обраного голови формує склад виконавчого комітету ради.
Визначається порядок формування рад відповідного рівня. Пропонується обмежити строк повноважень рад та їх голів п’ятьма роками.
Матеріальну та фінансову основу місцевого самоврядування передбачає стаття 142 Конституції України. Тут закріплене право місцевого самоврядування на частку загальнонаціональних податків. Принциповим є момент чіткої фіксації норми, що «обсяг фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування відповідає повноваженням, передбаченим Конституцією та законами».
   Також закріплено, що «витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою».
   Визначено розмежування власних і делегованих повноважень органів місцевого самоврядування. При цьому пропонується не деталізувати в Конституції повноваження, залишивши визначення вичерпного їх переліку на рівні відповідного Закону. Зафіксовано, що «держава фінансує здійснення цих (делегованих) повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності».
    Із статті 143Конституції України вилучено, що «органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади».     Тепер органи місцевого самоврядування відповідальні тільки перед ЗАКОНОМ (ст. 144 – «Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції і законам України в порядку і строки, визначені законом, зупиняються головами відповідних державних представництв з одночасним зверненням до суду»).
    Новою у змінах до Конституції є пропозиція створення місцевих державних представництв. У статті 118 (розділ VІ) зазначено: «Виконавчу владу в областях і районах, місті Києві та у Севастополі здійснюють голови державних представництв» (фактично префекти). Оскільки основною їх функцією є нагляд за дотриманням закону в регіонах, логічним є їхня підзвітність Президентові як гаранту Конституції. Натомість для забезпечення балансу влад передбачена відповідальність та підконтрольність голів державних представництв Кабінету Міністрів України. У той же час дане питання є теж дискусійним, і остаточне рішення залежить від того, як визначаться законодавці щодо розподілу функцій в трикутнику Верховна Рада – Кабінет Міністрів – Президент. Допустимим є наділення правом призначення і звільнення голів як Кабінету Міністрів, так і Президента.
У статті 119 (розділ VІ) визначені повноваження голів районних та обласних державних представництв. Всього передбачено чотири сфери повноважень, серед яких – нагляд за відповідністю актів органів місцевого самоврядування Конституції та законам України, координація роботи територіальних і центральних органів виконавчої влади та координація роботи усіх органів влади на місцях в умовах надзвичайного та воєнного стану.
Передбачено (знову ж таки з метою забезпечення балансу влад) , що «рішення голів державних представництв, що суперечать Конституції та законам України, можуть бути відповідно до закону скасовані Кабінетом Міністрів України».
При цьому з розділу VI ( а також інших статей) вилучено поняття місцевих державних адміністрацій, які пропонується ліквідувати.
   Відповідно деякі зміни також пропонуються до розділів ІV (Верховна Рада) і V (Президент України). Принциповим є вилучення з повноважень Верховної Ради (стаття 85, розділ ІV) тих, які не є політичними і мають бути віднесені до повноважень відповідних органів виконавчої влади:
«призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування». Натомість зафіксовано, що призначення місцевих виборів має відбуватись автоматично при виникненні правових підстав – питання не носить політичного характеру (стаття 141, розділ ХІ)
«утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів» – це теж не політичне питання і за своєю природою воно має бути віднесене до повноважень Кабінету Міністрів ( стаття 116, п. 2.1.).
    Прийняття відповідних змін до Конституції забезпечить правову основу для схвалення низки законодавчих актів, необхідних для реалізації реформи місцевого самоврядування. Серед законопроектів, які вже готуються – нова редакція закону про місцеве самоврядування, закон про місцеві державні представництва, зміни до бюджетного кодексу, зміни до низки законодавчих актів, які визначають розподіл повноважень між виконавчими органами влади і органами місцевого самоврядування, а також їх розподіл між органами місцевого самоврядування різного рівня.


Начальник юридичного відділу виконавчого комітету
Знам’янської міської ради                                                                                  Ю. Данільченко